Як Андрійко боровся з космічним пилом

Андрійко бавився машинками. Його улюблена червона Тойота закотилася під диван. Хлопчик став навколішки й спробував дотягнутися рукою до іграшки.— Тут так брудно. А-а-а-пчхі!— Я цілий тиждень працювала, не мала часу прибрати, — зітхнула мама.— А звідки береться пил?
Мама замислилась:— З вулиці вітер приносить пісок. Ти розкришуєш хліб, коли їси не за столом. Наш кіт губить шерсть. Ми — люди постійно змінюємо шкіру і її відмерлі рештки падають на підлогу.— А ще волосся, — додав Андрійко, мотнувши відрослим чубом.— Так, і волосся. А ще пил прилітає з космосу.— Як це? — очі Андрійка засвітилися цікавістю.— О, так ти не знаєш, — мама загадково усміхнулася. — Щодня на землю осідає два самоскиди космічного пилу. Він розлітається атмосферою й потрапляє скрізь. Можливо, і під диван. Якби знайшовся якийсь астронавт та позбавив нас від цієї напасті.
Поки мама говорила, Андрійко вже біг до господарської шафи. Він витягнув пилотяг і націлив під диван.— Борець із комічним пилом береться до справи.Мама здивувалася, бо зазвичай синок не дуже любив допомагати з прибиранням. Коли він закінчив, гордо озирнувся:— Місію виконано, — скинув руку до голови, як справжній капітан зорельоту.— Дякую тобі та космопилотягу, — відказала мама. — Ще в нас є машина, яка очищує одяг та постіль.— Я її знаю! — підскочив Андрійко, здогадавшись. — А можна я ще трошки поборюся з космічним пилом?Мама дала Андрійкові кошик з брудною білизною. Він усе зробив сам, вона лише правильну програму підказала. Коли пральна машина закінчила роботу, хлопчик охайно розвісив усе на сушарці.Цілий день мама та Андрійко грали в боротьбу з космічним пилом і допомагали їм у тому різні побутові прилади. Крім пилотягу та пральної машини корисним виявився зволожувач повітря та кондиціонер. Щоб відновити сили, скористалися блендером та збили смачний молочний коктейль, а з посудом впоралась посудомийна машина.
Ввечері втомлений та вдоволений Андрійко ліг на чисту постіль:— Мамо, я зрозумів скільки важливих побутових приладів у нас вдома. Вони ж щодня дбають про чистоту та затишок. Можна ми ще завтра пограємо в борців з космічним пилом?Мама усміхнулася: — Звісно можна, мій відважний астронавте. — поправила ковдру та поцілувала синочка.

Сестрички Вікуся, Валерія та Владуся готувалися до Великодня. Вони сиділи на кухні та охайненько розмальовували яєчка. Мама заздалегідь пофарбувала їх у брунатний, і дівчатка тонким пензликом наносили малюнок. Старша розмалювала три, середня два, а молодша одне яєчко. Шість гарненьких писанок поклали в тарілочку та пішли спати.
Зранку пролунав стурбований голос Владусі:

— Писанки пропали!
Сестрички прибігли та розгублено озиралися довкола.
— Мамо, ти не знаєш, куди ділися наші писанки? — звернулися хором до неньки.
— Може, їх забрав кролик?
— Але навіщо, кролі їдять капусту, травичку, — Вікуся розвела руками.
— Я не знаю, певно, то особливий Великодній кролик — відказала мама й узялася зчиняти паски.
Дівчата вибігли на двір, тоді в сад, скрізь шукали кролика, але він не з’являвся.
— Ой, тут моє яєчко, — скрикнула Вікуся, здивовано зазирнувши під кущик.
— Ой, а ось моє, — Валерія пробігла доріжкою й підібрала кольорову писанку.
Так поступово дівчатка знайшли всі яєчка, крім останнього, Владусиного. Маленька зовсім похнюпилась. Раптом вони помітили вхід у печерку.
— Але ж як? На нашому городі не було такого, — здивувалася Вікуся й перша зайшла всередину.

Слідом подалися сестрички. Вони здивовано роззиралися. Печера блищала, немов діамантова. Зі стелі звисали сталактити, з підлоги росли сталагміти. Усе сяяло від кристалів солі. По центру, на червоній оксамитовій подушці з золотими китицями сидів кролик. Він привітно дивився на гостей і усміхався, показуючи два довгих зубчики.
— Вітаю у Великодній кролячій норі!
— То ти навмисне розклав яєчка, що ми знайшли сюди вхід, — Вікуся вперла руки в боки.
— Саме так. Й останнє, найгарніше, ось, — кивнув на маленьку подушечку поряд. Там лежала яскравобока Владусіна писаночка.

Ви гарні дівчатка, і змогли мене знайти, тож виконаю ваше бажання. Але одне на всіх.
Сестрички замислилися. Не просто вигадати щось спільне. Владуся усміхнулася:
— Хочу, щоби наша родина щороку збиралася на Великдень та смакувала пасками і яєчками.
Сестри закивали голівками, підтримуючи, і тієї ж миті опинилися посеред саду. На пеньочку стояв святковий кошик із писаночками.